Достеменно не відомо, коли люди почали задумуватись про важливість догляду за ротовою порожниною... Але вже у Стародавньому Єгипті (близько 5000р. до н.е.) жителі долини Нілу доглядали за ротовою порожниною та зубами, масажуючи їх пальцями й втираючи засіб з мирри, пемзи, розтертої шкаралупи яйця та попелу спалених тварин. У стародавній Індії користувалися “паличками для зубів”, що вважалося частиною гігієнічного ритуалу. Греки й Римляни важливу роль надавали свіжому подиху, вдосконалювали тогочасні стоматологічні знання, винаходили інструменти для видаляння та закріплення зубів. Проте багато рекомендацій стосовно зубів для сучасної людини нагадують швидше забобон, ніж гігієнічну процедуру. Наприклад, щоб позбавитись усіх стоматологічних проблем, необхідно прополоскати рот кров'ю черепахи тричі на рік, або втирати попіл спалених тварин (биків, вовків, кіз, мишей...) у ясна, чи носити намисто з кістки вовка, бо воно є талісманом від болю зубів. А от попередниками сьогоднішніх ополіскувачів були чисте біле вино або настій сечі, що зберігали для цього.
Близько 1000 р. до н.е. перси делікатніше ставились до своїх зубів, використовуючи для їх чищення подрібнені оленячі роги, обпалений гіпс, розтерті раковини молюск та равликів, мед, аромомасла, трави, сушені частини тварин.
У XVI ст. зуби чистили попелом з берези, але ротову порожнину після такої “гігієни” потрібно було ще довго вимивати. Також використовували подрібнену крейду, нанесену на вологу ганчірку, щоб відчистити зубний наліт. І аж у ХVІІІ ст. у Великобританії з'явилися у продажі засоби для чищення зубів. Це були порошки і пасти, що зберігалися у керамічних посудинах. Хоча тогочасні лікарі, хіміки та дантисти розробляли ці засоби, проте вони не були абсолютно безпечними, оскільки порошки складалися з потовченої порцеляни, цегли, глиняних осколків, крейди, мила та інших наповнювачів.
З ХІХ ст. найпоширенішим був порошок для чищення зубів. Але виробники вже тоді почали дбати не лише про усунення нальоту, а і надання свіжості подиху. Досягали тієї цілі за допомогою рослинних екстрактів із чітко вираженими запахами. Згодом використовували буру для запінювання. А щоб приємнішою стала консистенція порошків — застосовували гліцерин. Та народний засіб, що полягав у чищенні деревним вугіллям існував паралельно ще тривалий час.
Американська компанія в кінці ХІХ ст. винайшла тюбик для пасти, що майже не відрізняється від сучасних. Паста була ароматизована, хоч і не з ідеальним вмістом. У XX ст. майже всі зубні пасти містили мило, яке згодом замінювалися лаурилсульфатом натрію та ріцінолеатом натрію. Пізніше для зміцнення емалі зубів вводять фтор. У XXI ст. зуби чистимо для профілактики захворювань всієї ротової порожнини. Пасти володіють різноманітними ефектами від вибілення, припинення кровоточивості ясен, і до зниження чутливості зубів, а саме чищення приємне і корисне.