На відміну від попередніх моделей прогнозування імплантів, які зосереджувалися на втраті кісткової тканини навколо імплантів або стадії захворювання, нещодавно запропонована система інтегрує численні локальні та системні детермінанти, розширюючи рамки пародонтального прогнозу на імпланти. Нове ретроспективне дослідження провело валідацію системи в клінічних умовах. Його результати показали, що ця структурована, заснована на ризику система прогнозування може надійно передбачати середньострокові результати.
Нова система прогнозування імплантів враховує контроль зубного нальоту, положення імпланта, дизайн реставрації, історію пародонтиту, підтримуючу терапію, куріння, діабет, остеопороз та додаткові модифікатори, такі як антирезорбтивні препарати, променева терапія, оклюзія та можливі генетичні впливи. Система класифікує імпланти на чотири категорії прогнозу: сприятливий, сумнівний, несприятливий та безнадійний.
Ретроспективний аналіз оцінив 651 імплантатів у 291 пацієнта з використанням нової системи прогнозування імплантів, запропонованої Квоком (Kwok et al.), та підтвердив її прогностичну здатність, продемонструвавши чітку стратифікацію результатів виживання протягом п'ятирічного періоду. Імплантати, класифіковані як такі, що мають сприятливий прогноз на початку дослідження, показали 100% виживання порівняно з 93,5% у сумнівній групі та лише 33,3% у несприятливій категорії. Крім того, базовий прогноз залишався незмінним з часом для 95,7% імплантатів у сприятливій категорії, 78,5% у сумнівній категорії та 33,3% у несприятливій категорії. Разом ці результати підкреслюють здатність моделі диференціювати клінічний ризик.
Дослідження також виявило анатомічні варіації в прогностичній надійності системи, показавши, що результат імплантації прогнозувався більш послідовно для імплантатів нижньої щелепи, що, на думку авторів, ймовірно відображає відмінності в якості кістки. На нижній щелепі передні та премолярні ділянки оцінювалися більш надійно, ніж молярні ділянки, тоді як на верхній щелепі прогноз був послідовно прогностичним лише для центральних різців.
Виходячи з цього, автори стверджують, що система Квока та ін. є корисною, але може бути неповною. Вони припускають, що майбутні версії також могли б враховувати фенотип імплантату, більш детальні протетичні фактори, розташування імплантату на нижній щелепі порівняно з верхньою, а також, можливо, використання антидепресантів, оскільки це може впливати на виживання імплантату і, отже, на точність прогнозу. Загалом, вони представляють систему як структуру, що розвивається, яка, ймовірно, потребуватиме вдосконалення, оскільки з'являться нові докази.
Загалом, результати підтверджують використання структурованих структур прогнозування в імплантологічній стоматології. Оцінюючи прогноз за допомогою ширшої комбінації локальних та системних детермінант, клініцисти можуть бути краще підготовлені для планування лікування, раннього виявлення пацієнтів з високим ризиком та кращого повідомлення про ймовірні результати.
Стаття під назвою «Передбачуваність системи прогнозування зубних імплантів: ретроспективне дослідження» була опублікована онлайн 6 березня 2026 року в журналі Journal of Periodonthology перед включенням до окремого випуску.
Джерело: Dental Tribune International