Якщо хворий відчуває симптоми гострого гаймориту, болі чи розпирання в місцях кісти, скронях чи вилицях, болі верхніх молярів, підвищення температури тіла...то необхідно звернутися якнайшвидше до лікаря. Адже кіста гайморової пазухи не зникне сама по собі, а при недбалому ставленні хворого до свого здоров'я - дуже нашкодить.
Найпоширеніші ускладнення кісти — постійні набряки і закладеність носа. Небезпечна гайморова кіста тим, що через її вплив утворюються поліпи і деформується щелепа, а згодом і кістки черепа. Якщо не забрати кісту вчасно, то існує можливість нагноєння чи загнивання. Воно небезпечне атрофією кісток. При нехтуванні симптомами кіста може заповнити усю гайморову пазуху хворого і тоді проблеми будуть не тільки з нюхом, а й погіршиться слух і зір. Через неможливість повноцінно дихати, оскільки ніс закладений, організм виснажується і страждає кисневим голодуванням. В наслідок цього погіршується робота серцево-судинної системи і робота головного мозку. Людина дратівлива, невиспана, з частим головним болем, стрибками артеріального тиску, набряками в області патології і величезним бажанням стати здоровою. А перший крок до цього — зустріч з лікарем і якісна діагностика.
Якщо є підозра на кісту гайморової верхньощелепної пазухи, то необхідно зробити детальне обстеження. Кожен фахівець пропонує певні види дослідження патології, враховуючи свій досвід і, зважаючи на стан пацієнта та локалізацію і величину кісти. Спеціалісти використовують різноманітні методи діагностики. Риноскопія (огляд порожнини носа за допомогою носорозширювача та носового дзеркала). Рентген (“дослідження внутрішньої структури об'єктів, які відображаються за допомогою рентгенівських променів”- згідно Вікіпедії). Гайморографія (Після введення у гайморову пазуху контрастної речовини — роблять рентгенівський знімок). КТ (Комп'ютерна томографія, яка являє собою пошарове, з різних сторін і ракурсів зображення об'єкта, яке здійснюється за допомогою рентгенівського випромінювання і застосування комп'ютерних технологій). Ендоскопія (спосіб огляду внутрішніх органів за допомогою ендоскопа — гнучкої трубочки з освітленою камерою). Зондування з метою діагностики (введення діагностичного зонду в канали, рани тощо). Взяття пункцій та біопсія тканин (для лабораторного дослідження з метою виявлення злоякісних тканин). Не усі з вище перелічених пунктів є конче необхідними, проте деякі з них, все ж таки, обов'язково; потрібно зробити, щоб мати про кісту вичерпну інформацію.