При всіх позитивних сторонах, імплантацію зубів, на жаль, можна застосовувати не всім пацієнтам. Загалом, протипоказання до імплантації зубів бувають абсолютні і відносні, місцеві і загальні, тимчасові і постійні. Сьогодні зупинимось на найбільш важливій (на нашу думку) класифікації абсолютності та відносності протипоказань. Із абсолютними протипоказаннями пов'язані наявність загальних хронічних захворювань і певних станів організму, коли оперативне втручання є просто небезпечне для здоров'я пацієнта. Абсолютними протипоказаннями для імплантацї зубів є: захворювання крові та кровотворних органів (порушення згортання крові); вроджені та набуті захворювання центральної нервової системи (наприклад, психічні захворювання, при яких пацієнт не може адекватно сприйняти інформацію про правила поведінки під час і після лікування); злоякісні новоутворення органів (імплантація може вплинути на ріст і метастазування пухлини); патології імунної системи (для нормального загоєння тканин після операції потрібно напружена робота імунної системи); системні захворювання сполучної тканини (імплантація вимагає росту і розвитку сполучної тканини навколо імплантату); хронічні інфекційні захворювання; цукровий діабет.
Відносні протипоказання пов'язані з необхідністю попередньої підготовки або лікування перед імплантацією. До відносних протипоказань для імплантації зубів можна віднести: хронічний гінгівіт і пародонтит в стадії загострення; карієс і його ускладнення - пульпіт і періодонтит зубів що розташовані поруч; патологічні прикуси і захворювання скронево-нижньощелепного суглоба; гіпертонус жувальних м'язів, бруксизм; виражена атрофія кісткової тканини альвеолярного відростку; незадовільна гігієна порожнини рота (цей фактор є прямим показанням до знімного протезування); куріння, наркоманія, алкоголізм.
До протипоказань тимчасового характеру відносяться: вагітність, гострі захворювання, періоди одужання і реабілітації, стан після опромінення (імплантація можлива мінімум через рік). Слід звернути увагу, що зубні імплантати НЕ імплантують пацієнтам, які не досягли 22-річного віку, оскільки процес росту і формування щелепних кісток може бути ще незавершений. Верхньої межі, за віком, не існує, хоча похилий вік пацієнта можна віднести до факторів ризику.